Польсько-турецька війна 1620–1621 років: Міфи й історична дійсність

Анотація

В українській та польській історіографії ХІХ – початку ХХІ ст. зроблено чимало у реконструкції панорами подій, відомих як польсько-турецька (Хотинська) війна 1620–1621 рр. чи 1621 року. Макромасштабність їхнього перебігу і впливу на подальшу історичну долю країн Центрально-Східної Європи (особливо Речі Посполитої та Османської імперії) породили у колі дослідників не тільки розмаїття міркувань і дискусій, але й формування міфів як непорушних істин для пересічних читачів. Внаслідок цього у свідомості останніх часто утверджуються недостовірні/спотворені уявлення про ті чи інші сторони цієї події. І доводиться констатувати той невтішний факт, що проблема виявлення, розкриття змісту та спростування міфологем польсько-турецької війни не ставала предметом спеціального дослідження. Опосередковано висвітлення деяких її аспектів торкалися у своїх працях А. Бєджицька, Б. Боднарюк, Т. Григор’єва, Я. Качмарчик, В. Лах, Ю. Макар, Я. Паєвскій, П. Сас, В. Степанков, С. Хойнецький та ін.
Враховуючи це, автори статті зробили спробу, проаналізувавши історіографічний спадок науковців і найґрунтовніші з джерел, виявити найважливіші з-поміж них і, з’ясувавши сутність, спростувати претензії на наукову достовірність. Відразу ж відзначимо, що вони аж ніяк не претендують на доконечну істину і свою мету вбачають у приверненні уваги істориків до необхідності поглибленого вивчення названих міфологем для уникнення породжених ними неточностей, сумнівних і недостовірних суджень, оцінок і висновків. Назвемо їх. Так, чи не визначальною з-поміж них є міфологізація «тріумфу польської зброї» під Хотином у польській історіографії й «Хотинської перемоги» як «порятунку» Польщі, України й країн Західної Європи від «турецького поневолення», її епохальну значимість для європейської історії та «бойове побратинство» народів Речі Посполитої – у радянській і сучасній українській. У зв’язку з чим вимальовано образ Порти як затятого агресора, а Речі Посполитої, – позбавленої експансіонізму щодо Придунайських князівств «миролюбивої» жертви, захисниці європейських цінностей. В силу такої позиції витворився міф про початок війни не з початку Цецорської кампанії польської армії 1620 р., а з часу походу Османа ІІ. Наступним міфом в українській історіографії є витворення негативного образу гетьмана Я. Бородавки на тлі ідеалізації П. Сагайдачного. У свою чергу в польській історіографії спостерігається затушування ключової ролі козацтва у Хотинській битві.
Отже, критичний аналіз перелічених міфів сприятиме об’єктивнішому відображенню згаданої події у науковій літературі.